 |
|
 |
|
|
Ленінський - 1105 Орджонікідзевський - 555 Жовтневий - 200 Комунарський - 540 Шевченківський - 650 Хортицький - 110 Заводський - 690 Лікувальні заклади міського підпорядкування - 1715 Всього мається 5565 лікарняних ліжок, що складає 66,6% на 10 тис. населення. Інформація СІМЕЙНА МЕДИЦИНА
Відповідно до Закону “Основи законодавства про охорону здоров'я України”, прийнятим Верховною Радою України 19 листопада 1992 року та Указу Президента України від 7 грудня 2000 року № 1313/2000 “Про концепцію розвитку охорони здоров'я населення України” передбачається усунення диспропорцій у розвитку амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної допомоги, зокрема - розвиток первинної медико-санітарної допомоги на принципах сімейної медицини. Кабінетом Міністрів України в червні 2000 року прийнята Постанова "Про комплексні заходи для впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров'я". Наказом МОЗ України від 23.02.2001 № 72 затверджені окремі документи з питань сімейної медицини - положення про штати, табель оснащеності підрозділів сімейної медицини і т.д. Управлінням охорони здоров'я міської ради за останні роки здійснені заходи щодо створення амбулаторій сімейного лікаря на віддалених від поліклінік територіях міста. Відповідно з рішенням виконавчого комітету міської ради від 28.03.02 № 90 „Про організацію амбулаторій сімейного лікаря” за допомогою районних адміністрацій міської ради такі амбулаторії відкриті в Орджонікідзевському, Шевченківському, Комунарському, Заводському, Хортицькому, Ленінському районах. Головами райадміністрацій міської ради надана допомога лікувальним закладам в проведенні ремонтів приміщень, оснащення їх меблями, медичною апаратурою, санітарним автотранспортом. Управлінням охорони здоров'я міської ради проведена робота по підготовці кадрів лікарів загальної практики-сімейної медицини, середнього медичного персоналу. Ці заходи дозволили наблизити первинну медичну допомогу до населення, покращити медичне обслуговування хронічних хворих, інвалідів, одиноких та престарілих, різко знизити витрати на виїзди швидкої медичної допомоги. Цей позитивний досвід свідчить про необхідність і подальшого розвитку мережі амбулаторій сімейного лікаря на віддалених територіях міста. Разом з тим, Міністерством охорони здоров'я ставиться завдання по переведенню в цілому існуючої моделі надання первинної медичної допомоги дільничною терапевтичною та педіатричною службами на засади загальної практики-сімейної медицини. Відповідно до цього наказом МОЗ України від 23.02.2005 № 81 “Про затвердження переліку спеціальностей та строки навчання в інтернатурі випускників медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів, медичних факультетів університетів” замість спеціальності лікар-терапевт затверджена спеціальність – лікар загальної практики-сімейної медицини зі строком навчання в інтернатурі – 2 роки. Враховуючи вищезазначене, з метою виконання діючих директивних документів щодо переведення первинної медичної допомоги на засади загальної практики-сімейної медицини міста виконавчий комітет Запорізької міської ради своїм рішенням від 28.04.05. № 126 затвердив план розширення надання медичної допомоги на засадах загальної практики-сімейної медицини в м. Запоріжжі у 2005-2007 рр.
Управління охорони здоров'я Запорізької міської ради продовжує роботу по розширенню мережі амбулаторій сімейного лікаря на віддалених від поліклінік територіях міста та організацію в поліклініках відділень загальної практики-сімейної медицини згідно з планом розширення надання медичної допомоги на засадах загальної практики-сімейної медицини в м. Запоріжжі у 2005-2007 рр. На постійному контролі в управлінні знаходиться питання укомплектації амбулаторій та відділень загальної практики-сімейної медицини поліклінік лікарями після закінчення інтернатури по спеціальності загальна практика-сімейна медицина та шляхом проведення спеціалізації працюючих лікарів-терапевтів дільничних. Фінансування заходів та виконання рішення здійснювати за рахунок коштів, виділених на утримання закладів охорони здоров'я, залучених коштів від спонсорської, благодійної допомоги. За бюджетні кошти та позабюджетні надходження оснащаються підрозділи загальної практики-сімейної медицини необхідним медичним обладнанням, лікувально-діагностичною апаратурою. До організаційно-методичного керівництва по подальшому впровадженню надання первинної медичної допомоги на засадах загальної практики-сімейної медицини залучаються кафедри сімейної медицини ЗДМУ та ЗМАПН (за згодою ректорів ЗДМУ та ЗМАПН). Через засоби масової інформації проводиться роз'яснювальна робота серед населення міста по перевагам надання первинної медичної допомоги на засадах загальної практики-сімейної медицини. Голови райадміністрацій міської ради вишукують можливості та сприяють у вирішенні питань по наданню лікувальним закладам матеріальної допомоги для проведення ремонтних робіт в приміщеннях для підрозділів сімейної медицини, оснащають їх необхідним обладнанням та санітарним автотранспортом. Наказом управління охорони здоров'я міської ради від 10.05.2005 №140 “Про заходи по подальшому впровадженню надання первинної медичної допомоги в лікувальних закладах міста на засадах загальної практики – сімейної медицини” доведена до відома лікувально-профілактичних закладів міста необхідність першочергового укомплектування амбулаторій та відділень загальної практики- сімейної медицини поліклінік лікарями після закінчення інтернатури по спеціальності загальна практика – сімейна медицина та шляхом проведення спеціалізації працюючих лікарів – терапевтів дільничних. Головним лікарям ЛПЗ міста наказано розробити план заходів щодо оснащення підрозділів загальної практики-сімейної медицини необхідним медичним обладнанням, лікувально-діагностичною апаратурою. Фінансування заходів та виконання рішення здійснювати за рахунок коштів, виділених на утримання закладів охорони здоров'я, залучених коштів від спонсорської, благодійної допомоги. Наказом управління охорони здоров'я облдержадміністрації від 01.09.2005. № 381 “Про впровадження сімейної медицини” затверджено положення та створений Регіональний навчальний науково – методичний центр загальної практики – сімейної медицини в Запорізькій області. Положення 1.Загальні положення: 1.1. Регіональний навчальний науково-методичний центр загальної практики-сімейної медицини (далі - Центр) утворюється на безоплатній основі при управлінні охорони здоров'я облдержадміністрації, за участю Запорізького державного медичного університету та Запорізької медичної академії післядипломної освіти за згодою їх керівників. У своїй діяльності Центр підпорядковується управлінню охорони здоров'я облдержадміністрації, керівнику Центру. Центр працює на громадських засадах, не здійснює господарську діяльність і є неприбутковою структурою. 1.2. У своїй діяльності Центр керується актами чинного законодавства України, наказами Міністерства охорони здоров'я України і даним Положенням. 2. Основні завдання Центру: 2.1. науково-практичне забезпечення до дипломної, післядипломної підготовки та безперервного професійного розвитку спеціалістів за фахом „загальна приктика-сімейна медицина” відповідно до вимог освітньо - кваліфікаційної характеристики Міністерства охорони здоров'я України та Стандартів Всесвітньої Федерації Медичної Освіти; 2.2. моніторинг реорганізації первинної медико-санітарної допомоги в області на засадах загальної практики-сімейної медицини; 2.3. методичне забезпечення та науковий аналіз впровадження державних, стандартів, протоколів, клінічних рекомендацій шодо діагностики, лікування, профілактики, реабілітації пацієнтів в умовах закладу загальної практики-сімейної медицини; 2.4. методичне супроводження впровадження системи оцінки якості роботи лікарів загальної практики-сімейної медицини; 2.5. методичне обгрунтування доцільності використання в лікувальних установах області різних моделей організації роботи закладів загальної практики-сімейної медицини; 2.6. вивчення та впровадження досвіду розвитку сімейної медицини в практику роботи закладів охорони здоров'я області; 2.7. участь у проведенні наукових досліджень з проблем загальної практики-сімейної медицини; 2.8. підготовка, видання та поширення методичної та навчальної літератури, інформаційних бюлетенів для лікарів загальної практики-сімейної медицини; 2.9. висвітлення в засобах масової інформації, фахових медичних виданнях досягнень та проблем діяльності закладів первинної ланки медико-санітарної допомоги області, які працюють на засадах загальної практики-сімейної медицини; 2.10. встановлення та розвиток міжнародних зв'язків з питань сімейної медицини; 2.11. розробка та впровадження програм профілактичної роботи закладів сімейної медицини з громадськими організаціями та владними структурами; 2.12. аналіз взаємовідносин між лікувальними закладами, які надають спеціалізовану, високоспеціалізовану медичну допомогу та закладами загальної практики-сімейної медицини; 2.13. організація та участь у з'їздах, науково-практичних конференціях, семінарах, нзоялііх та виставках з проблем розвитку сімейної медицини; 2.14.методичне забезпечення використання комп'ютерних технологій у практиці роботи закладів загальної практики-сімейної медицини; 2.15. моніторинг використання лікарських засобів у закладах загальної практики-сімейної медицини по районам та в цілому по області; 2.16. методично-консультативне забезпечення організації роботи сімейного лікаря на засадах приватно практикуючого лікаря з частковим фондотриманням; 2.17. участь в акредитації закладів загальної практики-сімейної медицини. 3. Права Центру: 3.1. брати участь у реалізації державних та регіональних програм з проблем загальної практики-сімейної медицини; 3.2. організовувати співпрацю Центру з науково-методичним центром сімейної медицини Міністерства охорони здоров'я України; 3.3. розробляти та надавати пропозиції управління охорони здоров'я облдержадміністрації, ректорату Запорізького державного медичного університету та Запорізької медичної академії післядипломної освіти щодо удосконалення навчально-методичної та науково-інформаційної роботи по підготовці лікарів - інтернів за фахом „загальна практика-сімейна медицина", організації роботи закладів сімейної медицини; 3.4. отримувати через органи та установи управління охорони здоров'я облдержадміністрації, ректорати Запорізького державного медичного університету та ЗМАПО необхідну документацію, що стосується їхньої діяльності по розвитку загальної практики-сімейної медицини. 4. Структура Центру: 4.1. структура Центру складається з керівництва Центру та баз. До баз відносяться Запорізький державний медичний університет, Запорізька медична академія післядипломної освіти, обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики, відділ сімейної медицини управління охорони здоров'я облдержадміністрації, лікувально - профілактичні установи області; 4.2. керівник Центру призначається начальником управління охорони здоров'я облдержадміністрації за погодженням з Міністерством охорони здоров'я України; 4.3. керівник Центру: • відповідає за складання та виконання плану роботи Центру; • організує роботу співробітників, структурних підрозділів Центру, затверджує плани їх роботи; • надає у встановленому порядку звіти про результати діяльності Центру; • має право надавати розпорядження по Центру, що є обов'язковими для виконання співробітниками Центру; • очолює науково-методичну Раду Центру. 5. Права та обов'язки співробітників Центру: 5.1. завідувачі відділами Центру (науковий, організаційно- методичний) відповідають за виконання відповідних завдань Центру, виконання планів і безпосередньо беруть участь у його роботі та виробничих нарадах. 6. Відповідальність Центру: 6.1. у своїй діяльності Центр підзвітний керівництву управління охорони здоров'я облдержадміністрації; 6.2. перевірка діяльності Центру здійснюється згідно з розпорядженням начальника управління охорони здоров'я облдержадміністрації; 6.3. Центр несе відповідальність за свої дії у відповідності з цим Положенням та чинним законодавством; 7. Прикінцеві положення: 7.1. діяльність Центру припиняється за наказом начальника управління охорони здоров'я облдержадміністрації за погодженням з ректорами Запорізького державного медичного університету, Запорізької медичної академії післядипломної освіти і Міністерства охорони здоров'я України; 7.2. зміни та доповнення до цього Положення вносяться у порядку, що передбачений для його затвердження. Бази Регіонального навчального науково-методичного Центру загальної практики - сімейної медицини 1) Міська лікарня №9 - головний лікар Макаренко М.Г ., МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ Відомо, що вітчизняне медичне страхування зародилося на Півдні України в кінці 80-х - на початку 90-х років XIX ст. [Єрмілов В.С., 2001] У цей час прогресивна частина підприємців Одеси почала страхувати своїх робітників від шкоди їх здоров'ю на виробництві у діючих тоді приватних загальнострахових товариствах. При цьому виявилося, що таке страхування було найбільш прийнятне для підприємств середнього масштабу. Для малих підприємств воно було занадто відчутним у фінансовому плані, а для великих - вигідніше було за окремий нещасний випадок виплатити потерпілому компенсацію, ніж платити страхові внески за всіх працюючих. Для середніх підприємств навіть один нещасний випадок із тяжкими наслідками призводив до великих витрат власника виробництва, і тому вигідніше було платити значні страхові суми, ніж збанкрутувати від раптових групових нещасних випадків і захворювань, породжених недосконалістю тогочасного виробництва і низькою кваліфікацією працюючих, а нещасні випадки були не рідкістю на підприємствах. Згодом, окрім Одеси, страхування поширилося на всі промислові центри Херсонської губернії - Миколаїв, Херсон, Єлізаветград. Але з часом виявилося, що така комерційна форма добровільного страхування у приватних страхових компаніях загалом невигідна. У 1896 p. роботодавцями-страхувальниками губернії було сплачено компаніям-страховикам внески на суму, що становила 1,9% загального заробітку застрахованих робітників, а для потерпілих працівників від цих компаній було отримано страхових винагород в сумі, що становила всього 23,9% суми страхових внесків. Решта (76,1%) внесків роботодавців залишилась у прибутку страхових компаній. Тому серед підприємців виникла ідея активного підтримання фабричної інспекції, в компетенції якої були і соціальні питання на виробництві, запровадження власного добровільного взаємного страхування на некомерційній основі тощо. У 1899 p. почало діяти "Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасного випадку з їх робітниками і службовцями". У 1912 р. в Російській Імперії вийшов закон і було введено обов'язкове медичне страхування. Особливостями обов'язкового страхування було: поступовість його запровадження протягом декількох років, територіальна обмеженість поширення (тільки на європейську частину країни), охоплення страхуванням виключно недержавної сфери промисловості. Відповідальними за створення і діяльність страхових організацій були роботодавці, в страхових товариствах повністю, а в лікарняних касах в їх правління входили і виборні від застрахованих. Внески в товариство страхування від нещасних випадків повністю складалися з відрахувань роботодавців, і суми їх залежали від ступеня небезпечності робіт. Внески в лікарняні каси встановлювались їх правлінням і складались на 1/3 із внесків застрахованих і на 2/3 із доплат роботодавців. При цьому страхова допомога надавалась хоч і в недостатньому обсязі, але в суспільстві було розуміння того, що ця допомога повинна бути в одній організації в комплексі (матеріально-грошова компенсація втраченого заробітку і натурально-професійне лікування). Нагляд за діяльністю страхових організацій здійснювала фабрична інспекція. Головними недоліками тогочасного обов'язкового медичного страхування (ОМС) були: територіальна і відомча обмеженість дії страхування; керівництво страховими організаціями виключно роботодавцями, причому на перше місце вони ставили особисті та корпоративні фінансові інтереси, хоча частина прогресивних роботодавців в управліннях лікарняних кас певну долю своєї квоти передавала застрахованим і навіть допускала їх до управління касою, як це було в одній з найбільших кас країни - касі Миколаївського суднобудівного заводу "Навіаль", що налічувала майже 16 тис. учасників. Суттєвим недоліком була також відсутність солідарного принципу діяльності через необ'єднання самостійних самоврядних лікарняних кас і товариств у систему. Не було обов'язком для лікарняних кас і створення та утримання своїх медичних закладів, тому переважна їх більшість надавала медичну допомогу тільки членам сімей учасників кас. Протягом років лікарняні каси боролись за передачу лікування застрахованих з рук роботодавців до компетенції кас. Але, не зважаючи на недоліки та недосконалість, становлення і діяльності медичного страхування в тяжкі роки першої світової війни, заходи виявились настільки ефективними, що передача законодавчою новелою в липні 1917 р. лікарняним касам лікувальної справи застрахованих і дозвіл на об'єднання кас в галузеві і загальноміські каси мали великий ефект. У часи НЕПУ (1923 р.) в систему страхової медицини-робмеди перейшли всі лікувальні установи великих промислових підприємств України. За роки громадянської війни і розрухи, коли державна, земська і міська медицина майже повністю занепали, тільки страхова медицина стійко і досить впевнено продовжувала функціонувати. Тому ліквідація радянською владою медичного страхування і страхової медицини настільки негативно позначилась на стані охорони здоров'я, що одразу ж 1921 p. довелось декретом відновлювати обов'язкове соціальне страхування зі складовою медичного страхування і створювати так звану робітничу страхову медицину - робмед. І хоча медичне страхування і страхова медицина стали роз'єднаними (робмед був автономним, але входив до складу єдиної радянської державної системи охорони здоров'я), старий позитивний досвід давався взнаки. Загально-страхові каси поступово створювали свою медичну систему (санаторно-курортні та оздоровчі заклади, лікарська експертиза і довірені лікарі) і все активніше, впевненіше і більш аргументовано претендували на передачу їм страхової медицини, а робмеди ставали дедалі самостійнішими і мали все більші переваги в кількості і якості над рештою радянської системи медицини. Це призвело до явного протиріччя із основними принципами тоталітарної державної системи. Тому в 1927 p. були ліквідовані робмеди, а в 1933 p. і соціальне страхування втратило самостійність, було передано профспілкам, де поступово позбулося складової медичного страхування. Перехід у новітні часи від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової економіки вимагає відродження підтверджених вітчизняним історичним досвідом і досвідом розвинутих країн медичного страхування і похідної від нього - страхової медицини [Єрмілов B.C., 2001]. Для залучення в сферу охорони здоров'я додаткових коштів у зв'язку з економічною кризою в країні необхідні реформи. Одним із дієвих джерел їх надходження є медичне страхування в будь-якій формі [Москаленко В.Ф., Пономаренко В.М., 2001]. З початку 90-х років XX століття в Україні почали виникати певні форми добровільного медичного страхування. Всі загальнострахові компанії почали займатися медичним страхуванням в різних обсягах. В останні роки почало стихійно виникати добровільне страхування в некомерційній формі - так звані лікарняні каси. Але при відносно незначному поширенні добровільного медичного страхування комерційна форма і тут превалює. Так, за даними Міністерства охорони здоров'я України в 2000 р. медична допомога була надана майже 300 тис. добровільно застрахованим, при цьому надходження за їх лікування від комерційних компаній в декілька разів перевищують суми, зібрані лікарняними касами [Єрмілов B.C., 2001]. На думку багатьох експертів з соціально-економічним станом країни, розбалансованістю, несталістю та продовженням спаду промислового виробництва, пов'язано багато проблем при запровадженні медичного страхування. Процеси реструктуризації та приватизації засобів виробництва не тільки не стабілізували, а і заглибили соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві. За останні 10 років рівень валового національного прибутку та показники індивідуального споживання в Україні зменшилися не менш, як в 3-4 рази. В Україні, як і в інших колишніх соціалістичних країнах практично був відсутній механізм надходження позабюджетних коштів в систему. Внаслідок наростаючого дефіциту фінансування планомірно гіршала якість медичної допомоги населенню. Напруження, що має місце в медичній галузі, обумовлене наявністю суттєвих протиріч між усіма складовими елементами існуючої системи. Це насамперед стосується сфери державного управління галуззю, соціального піклування про здоров'я і сферою професійної медичної діяльності [Бідний В.Г., Орлова Н.М. (2000); Колоденко В.О.,] Медико-демографічну ситуацію, що склалася в Україні останнім часом, Москаленко В.Ф. та співавт. (2001), Бідний В.Г., Орлова Н.М.(2000) та інші визначають як кризову, з низьким рівнем здоров'я дитячого й дорослого населення. Статево-вікова структура характеризується постарінням населення. Відсоток осіб, старших працездатного віку складає 23,3%. Усе це призводить до зміни структури навантаження населення працездатного віку дітьми та людьми похилого віку, яких припадає 768 на 1000 осіб працездатного за віком населення, причому навантаження дітьми знизилось на 7,6%, а особами похилого віку - збільшилось на 1,5%. Тому фахівці розглядають реформу системи охорони здоров'я в країні як необхідний комплекс державних, громадських та медичних заходів, що направлені на зміцнення та відновлення здоров'я нації. Розробка ефективної стратегії реформування регіональних систем охорони здоров'я можлива лише за умов врахування інтересів населення в охороні здоров'я. Такий підхід співпадає з принципами реформування систем охорони здоров'я в розвинутих країнах, проголошених ВООЗ для сучасного етапу. Згідно з Люблянською партією Європейського бюро ВООЗ (1997 року) та Програмою ВООЗ "Здоров'я для всіх у XXI ст." (1999 р.), головними завданнями урядів на прийдешній період є створення в галузі умов подальшої реалізації принципів справедливості, рівності, доступності та доцільності. Характерними рисами систем охорони здоров'я повинні бути їх мобільність, динамічність і гранична функціональність. При цьому, захист споживчих можливостей населення (витрати на медичні послуги) розглядається як одне з головних завдань урядів європейських держав [Колоденко В.О., 2001; Москаленко В.Ф. та співавт., 2001, Картиш А.П., 2001]. Гурдус В.О., Айвазова М.В.(2001) підкреслюють, що оскільки головним чинником розвитку системи охорони здоров'я будь-якої країни є джерела фінансування, кожна країна має визначати способи їх дослідження на свій розсуд, керуючись політичною системою, традиціями, економічним статусом і іншими параметрами. Експерти ВООЗ відмічають складність наукового визначення тієї частини національних ресурсів, яка повинна асигнуватися на служби охорони здоров'я. Країнами з відносно невеликими прибутками на потреби охорони здоров'я витрачається не більше за 2,5% валових національних продуктів (ВНП), в більшості ж розвинених держав - всього лише 1- 2% ВНП, тоді як, наприклад, Німеччина витрачає на це 9,5% ВНП. У американській статистиці часто згадується показник 5,2%, яким характеризується частка асигнувань на медичне обслуговування в структурі ВНП США. В порівнянні з іншими розвиненими країнами ця цифра досить велика. Держави з великим національним прибутком (США, Англія, Швейцарія) відрізняються більш високими витратами на медичні послуги на душу населення в порівнянні з менш розвиненими країнами (Індія, Єгипет, Мексіка). Дані аналізу свідчать про те, що в економічно розвинених країнах в системі охорони здоров'я витрачається в середньому 74 дол. США на душу населення в рік, тоді як в країнах, що розвиваються, ця сума становить 2 дол. США. До теперішнього часу в світі склалися три основні форми фінансування охорони здоров'я: бюджетна (державна), бюджетно-страхова і приватна (приватнопідприємницька). Пилипцевич Н.Н. та співавт. (2000) відзначають, що успіх реформування охорони здоров'я, досягнення прийнятного рівня медичної допомоги і показників здоров'я населення багато в чому визначаються правильністю вибраної моделі фінансування, адекватною соціально-економічним і політичним умовам. Фінансове забезпечення охорони здоров'я в розвинених країнах здійснюється з різних джерел: державного бюджету, коштів підприємств і внесків приватних осіб. Базуючись на цьому, виділяють наступні базові моделі фінансування охорони здоров'я: Державна, заснована на бевериджевській концепції, що фінансується переважно (до 90%) з бюджетних джерел (системи, що фінансуються за рахунок оподаткування). Оплату медичних послуг проводять з основних прибутків держави. Виділення фінансування на всі здійснювані послуги розглядається як частина процесу планування загальних урядових витрат. За першою формою фінансуються, наприклад, системи охорони здоров'я Великобританії, Канади, Ірландії. · Бюджетно-страхова (бісмарковська концепція), що фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, трудящих громадян і субсидій держави (системи соціального страхування). Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків в фонд охорони здоров'я. Найпростішим є внесок, що вноситься наймачем і працівником. Внески залежать від платоспроможності, а доступ до послуг залежить від потреби. Медичний фонд (або фонди), як правило, незалежний від держави, але діє в рамках законодавства. При соціальному страхуванні гарантується право на точно обумовлені види послуг і встановлюються такі частки внесків і на такому рівні, які дають гарантію використання такого права. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%) та інш. · Приватнопідприємницька, що фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування. Населення, що страхується виплачує премію страхувальнику, сума якої визначається очікуваною середньою вартістю послуг, що надаються ним, причому схильні до більшого ризику, платять більше. Пряма оплата послуг пацієнтами не відноситься до страхування. Пацієнти сплачують медичні послуги відповідно до тарифів. Така система діє в таких країнах, як США, Південна Корея, Нідерланди. В місті Запоріжжі бюджетна (державна) форма фінансування охорони здоров'я і приватна (приватнопідприємницька). На бюджетному фінансуванні в місті Запоріжжі знаходяться 33 лікувально - профілактичні заклади. За 2005 рік фінансові показники виконання бюджету охорони здоров'я міста (оперативні дані) склали: при річному плані 148226,7 тис. грн., профінансовано 148061,9 тис. грн. (99,9%) Видатки на охорону здоров'я у розрахунку на 1 жителя з бюджету 2005р. склали 170,89 грн. проти 141,01 за 2004 рік. Фінансування здійснювалось відповідно кодам бюджетної класифікації в установлені терміни. Затримок у виплаті заробітної плати не було. Для покращення фінансового забезпечення бюджетних закладів міста та якості надання медичних послуг в деяких випадках пацієнтам пропонується звернутися в міський добровільний благодійний фонд. За рахунок добровільних внесків медикаментозне забезпечення одного хворого покращилось на 26,47 грн. (залучено позабюджетних коштів на 1 жителя) проти 22,25 грн. в 2004 році. Приватна медицина – це окремі лікарі чи медичні центри, які отримали ліцензію на приватну медичну діяльність, самі встановлюють ціни на той чи інший вид надання медичних послуг, знаходяться на самоокупаємості. Якість надання медичної допомоги лікарями таких центрів контролюється управлінням охорони здоров'я міської ради та державними територіальними лікувально- профілактичними закладами. В м.Запоріжжі на великих підприємствах (“Мотор – Січ”, “ЗАлК”, “ДСС”, “ЗСС” та інш.) для покращення забезпечення працівників медичною допомогою заключаються договори на добровільне медичне страхування з комерційними страховими компаніями, такими як “Мотор –Гарант”, “Роксолана” та інш. Запорізьке відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України є робочим органом Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, яке утворене відповідно до статті 18 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків та профзахворювань, які спричинили втрату професійної працездатності”. Виконання основних завдань, покладених на відділення за 2005 рік характеризується наступними показниками за відповідні звітні періоди :
Щомісяця відділенням здійснюються страхові виплати потерпілим на виробництві від нещасних випадків те професійних захворювань та членам сімей в середньому 2,2 – 2,6 млн. грн. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||
| Copiright © 1998-2003 Htech Inc. All Rights Reserved |
